СИРІТКА
Автор: Втомлено Петрусь зітхає,
Й зовсім неохоче,
Він на лаві засинає,
Десь посеред ночі.
Вже крізь сон, протер вологі
Сині оченята,
Знову спати ліг голодним,
Знов немає тата.
Цілий вечір у віконце
Виглядав хлопчина.
Так провів за обрій сонце,
Що зайшло за тином.
Вже на вулиці стемніло,
І в низеньких хатах,
Полишали люди діло
Й полягали спати.
Тиша скрізь... Навколо зорі
Світять одиноко...
Втішить хто малого в горі,
В серці, що глибоко?
Вже два роки, як не стало
Любої матусі,
Й наче битись перестало
Серце у Петруся.
Перестали існувати
Іграшки і друзі,
Й часто нетверезий тато
Бив не по заслузі.
Залишався сам хлопчина
Часто наодинці,
Нили руки, ноги спина,
І боліли синці.
Петрик: Чом, не любить мене тато?
Автор: Часто дивувався.
Та не мав кого спитати,
Як би не старався.
Знов прокинувся під ранок,
Змерзли ноги й руки,
Вийшов нишком він на ґанок,
Плакав від розпуки:
Петрик: О, матусю! Люба ненько,
Попроси у Бога ,
Щоб удосвіта раненько
Показав дорогу,
Як мені дійти до неба,
Де живеш Ти нині...
Допомога дуже треба
Бідному хлопчині.
Далі жити як - не знаю,
Замерзаю в хаті,
Хліба вже давно не маю -
Не дають багаті.
В кухні, на брудній ряднині
Спить байдужий тато,
Мабуть знову буде нині
Мене лупцювати.
Автор: І заплакав бідний Петрик,
Лились гіркі сльози:
Петрик: як так жити - краще вмерти,
Хай навіть в дорозі.
Автор: Тихо вибрався за двері,
Не прокинувсь тато,
Озирнувся коло ферми -
Ще виднілась хата.
Йшов стежиною вузькою,
Що вела на цвинтар,
Худорлявою рукою
Мерзлі сльози витер.
Попрощатись до могили
Підійшов хлопчина.
Покидали зовсім сили,
Маленьку дитину.
Петрик: не вернусь сюди я, мамо,
Прощавай, рідненька,
Я люблю тебе так само,
Як раніше, ненько!
Автор: Тільки вимовив прощання,
Відійшов до брами,
Як згадав святі повчання
Покійної мами.
Мати: Синку мій! Як важко буде,
Ти молися Богу!
Він тобі завжди і всюди
Вишле допомогу.
Автор: Прихилив малюк коліна
І почав молитись,
Сльози тихо й безупинно
По щокам котились.
Петрик: О, Спасителю ласкавий,
Не залиш сирітку,
Бо Тобі, мій Боже правий,
Не байдужі дітки.
Автор: Довго Петрик так молився,
Лив дитячі сльози,
А в той час додому їхав,
Пан, по тій дорозі.
Він також звернув на цвинтар,
На могилу сина,
Рік тому, як поховав тут
Рідную дитину.
Пан молитву чув Петруся
Й сам заплакав гірко:
Пан: О, Спасителю Ісусе,
Ти послав сирітку,
Щоб в моїм розбитім серці
Загоїти рану,
Хай воно теплом озветься ,
Тужити не стану
За кровинкою своєю,
Що забрав ти в небо!
Я ж бо добре розумію:
Це було від Тебе.
Автор: Підійшов пан до хлопчини,
Витер йому сльози,
Й тихо мовив до дитини:
Пан: Йди до мого воза.
Чув Господь твою молитву,
Й хочу ще сказати,
Що тобі не треба більше
Плакати й ридати .
Будеш мати теплу хату,
Їстимеш доволі,
Буде мама, буде тато
По Господній волі.
Петрик: О, невже це правда, Боже?
Автор: Вимовив сирітка,
Петрик: Вірив я - Ти допоможеш!
Не знав, що так швидко.
Автор: Ланідно пан приголубив
Хлопчика малого
Й тихо шепотіли губи:
Пан: Як схожий на мого.
Буду я тебе любити,
Як кровного сина,
Будеш в домі нашім жити,
Як рідна дитина .
Розкажи мені, рідненький,
З ким ти жив донині?
Чи померли батько, ненька,
Порожньо в хатині?
Автор: Їхала селом підвода,
Бігли коні швидко,
Про важкі життя пригоди
Повідав сирітка.
Петрик говорив і плакав,
Треба й те сказати,
Що в дворі, де песик гавкав.
Спить в хатині тато...
Слухав пан і дивувався:
Пан: Де ж таке буває,
Що хлопчина в світ подався,
Й батько не шукає.
Автор: І промовив пан сміливо:
Пан: Зачекай, Петрусю,
Сам піду до батька твого
В хату й розберуся.
Автор: Кожухом накрив хлопчину,
Й поспішив до ґанку,
Звідки з мокрими очима ,
Петрик йшов ще зранку.
Зачекався хлопчик пана,
Й став переживати :
Петрик: Що, як вимагати стане,
Гроші п’яний тато?
Автор: У своїх тривогах Петрик
Знов покликав Бога,
Тільки сльози встиг утерти, -
Зникла геть тривога.
З радісним обличчям з хати
Добрий пан вертався:
Пан: Я купив тебе у тата!
Автор:Тихо обізвався.
Пан: Що ж, погодився віддати,
Сина добрим людям.
Він тобі - не рідний тато,
І тому не любить.
На вдові він, бач, женився,
З малолітнім сином,
А як сам вдівцем лишився,
Зайвим став хлопчина.
Я ж старатимусь створити
Затишок для тебе,
Щоб ти міг життю радіти! -
Плакати не треба.
Автор: Петрик ніжно пригорнувся,
До нового тата,
Підняв личко, посміхнувся
І почав співати.
На душі спокійно стало,
Й зникла геть тривога.
Все нутро тепер бажало
Дякувати Бога!
~ДЛВ~
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Сказка о Солнце - Гусельникова Юлия Это сказка была написана специально к уроку воскресной школы. Тема урока: "Бог есть свет". Пыталась подобрать какой-нибудь рассказ по теме, но ничего не нашла,и решила написать сама. Вот такая сказка получилась! Абсолютно не претендует на право обладания какой-либо литературной ценностью, такой цели я и не ставила. А ребятишкам вроде понравилось! :)
Публицистика : Симфония Любви - Христиана И. В 2001 году Господь повёл нас троих в Свои откровения. Мы встречались у меня дома. И цель наших встреч – Искать Его Лица. Через некоторое время Он чётко начал обращаться к нам в откровениях, сновидениях, через Своё Слово и через общение с нами.
http://www.hristiana.zp.ua
В 2004 г. Господь Сказал: «Пиши книгу. Эта книга будет о Любви. Вы должны собираться вместе, и Я буду вести вас в Духе Святом. Это будет прекрасное время общения со Мной. Эта "Симфония Любви" откроет двери сердец многих людей к принятию Моей Любви (От.3:20). Всё человечество ожидает Откровения о Моей Любви (Рим.8:19). Автор Книги - Дух Святой».
Когда мы с Господом, писали эту книгу, Бог перекраивал нас, наши души. Не столько мы писали книгу, как Господь писал нас. Горы наших твердынь разрушались. Наш недостаток знаний Его - наша пустота наполнялась Господом. Как я уже говорила нас было трое и Дух Святой. Каждый записывал свои Откровения, а потом вносили их в компьютер. Сначала мы хотели свои Откровения записать по отдельности, как кому Давал Господь, но потом увидели, что все Откровения надо записывать как единое целое, потому что все Откровения переплетаются и соединяются друг с другом Господом в одно целое!
Во время наших встреч и поисков Бога – т. е. во время «Общения Духа Святого» наш разум постепенно преображался Господом. Господь напоминал нам все Свои Откровения и Его Слово, и дополнял недостаток Его знания в нашем разуме недостающими Его Откровениями, чтобы дополнить наши познания Его Любви к нам.
Мы делали свои шаги веры и познавали Его нелицемерную к нам Любовь, Его долготерпение в обучении нас, Его Веру и Надежду на нас. Господь сказал: - «Каждое Откровение очень важно. Вы должны вернуться ко всем Моим Откровениям. Когда будете писать, жаждите быть Водимыми Духом Святым и Я помогу вам соединить все Мои Откровения. Научитесь всё это соединять по Духу. Я буду вести вас в этом. Эту книгу вы должны написать как можно скорее. Если вы будете уповать на Моё водительство, у вас всё получится. Делайте так, как Я говорю. Я Буду говорить что писать и как. Это Я буду трудиться через вас. Поторопитесь с этим Словом. При этом вы учитесь вникать в свой дух, в себя. Через это Слово вы также учитесь общаться со Мной».