ПУСТЕЛЯ

Несуть вітри спекотний сонця подих…
Позаду десь Єгипет залишивсь…
Позаду страх. Позаду моря води,
Які Бог муром вистроїв колись.

По переду пустеля іскри креше,
Попереду піски…піски…піски…
Іде народ, сандалі в порох стерши,
Гортає час днів зморених листки.

“А де ж обіцяні річки молочні?
Де край зелений, соковитість трав?—
Кричав Ізраїль,– ми спочити хочем!
Де, Боже, те, що Ти пообіцяв?

Повірили! Пішли! А наші кості
Стерв’ятники чатують мить у мить.
Ти там, далеко, в синій високості,
А нам самим цю чашу жару пить…”

Не помічали вдень—стовпа куряви,
Не бачили вночі—вогню стовпа.
А Бог величний, повний сили й слави,
Як провідник, між ними виступав.

Він перший йшов гарячими пісками,
Від спеки закривав крилом Своїм.
Вони ж, як вівці, у пітьмі блукали—
Господнє світло не світило їм.

Як часто нас несе спекотний вітер…
Як часто в нас піски…піски…піски…
Здається, що болі усього світу
Пустельну втому в душу принесли.

Як часто ми кричим, що Бог далеко,
Що Він покинув нас на самоті.
Як часто нам буває так нелегко
На довгому тернистому путі!

Несуть вітри спекотний сонця подих…
Позаду десь Єгипет залишивсь…
Позаду страх. Позаду моря води,
Які Бог муром вистроїв колись.
-- -- -- -- -- --

Не будь сліпим, немов народ Ізраїль.
Наш Бог завжди попереду іде.
Коли дорога—по гарячій сталі,
Він, наш Отець, за руку нас веде.
2002

ПУСТЕЛЯПоэзия

ПУСТЕЛЯ
Поэзия